Про нас

 

Школа – це навчально-виховний заклад, де людина отримує початкові знання: вчитися читати, писати, ознайомлюється із правилами поведінки, етикетом.

Кожна школа має свою історію. Історія Житомирської школи №7 бере свій початок ще з 1921 року, коли жіночу гімназію, яка розташовувалася в старому будинку середньої школи №6, проголосили Житомирською школою №7.

На 1927 рік, коли ухвалили виділити до 7-ї школи члена Секції до Прийомної Комісії Дживірягу, вона мала статус трудшколи.

В 1927 році помічався надзвичайно великий наплив учнів до 7-річних трудшкіл міста, особливо до 1-х гуртків 5, 6, 7, 8, 23 російських шкіл, яких школи навіть при наявності відкритих рівнобічних гуртків не мали змоги охопити, так що поза школою залишилися приблизно 5-6 комплектів дітей.

Як свідчить доповідь Комісії по обстеженню школи “Комиссия посетила школу и её учреждения: мастерские, кабинеты. При посещении классов выяснилось, что посещаемость их высокая (89-90%). По специальному подбору учащихся вполне отвечают своему назначению. Огромное большинство – дети селян и рабочих, лишь 15% – дети службовцев кустарей.

Педагогический персонал подобран хорошо. Посещаемость ими классов вполне удовлетворительная.

Классы грязны, освещение слабое, что несомненно отражается на здоровье молодёжи.

Своих лабораторий школа не имеет, а пользуется лабораториями В.П.И. Особенно тяжелые условия работы в чертежке, где приходитель работает почти при двойной нагрузке.

Мастерские в хорошем состояние. Отсутствие средств не даёт возможности развернуть работу. Комиссия отмечает потизаций в работе мастерских, что считает большим достижением в работе.

Комиссия, признавая все огромные значения индустриально-технической школы для Волыни, находит, что для школы необходимо отвести отдельное помещение, только тогда школа сможет развернуть свою работу без ущерба для дела и здоровья учащихся.

Комиссия отмечает крайне недостаточную суму средств, отпускаемых на учебную часть и считает такое, сейчас существующее положение ненормальным”.

У 1936 році було побудовано стару частину будинку сьогоднішньої школи №7.

Війна ступила на поріг школи в червні сорок першого. І замість веселого сміху на перервах стало чутно стогін поранених солдат. Військовий шпиталь Радянської школи стояв у будівлі школи близько двох років, Ті, хто вчився в школі відразу після війни пам’ятають її з темними похмурими коридорами й тісними класами. Річ у тім, що під час війни її коридори та класи розділили додатковими стінами, збільшуючи військовий шпиталь. Післявоєнна генерація учнів пам’ятає й такі написи на стінах, як цей: “Ухожу на фронт Юра Б. 10.Х.1941”.

Для післявоєнної відбудови, школу №7 переводять до старого приміщення середньої школи №6. Директором та той час була жінка із прізвищем Гєхтман. Вона дуже багато зробила для школи. Так як у школі було дуже багато дітей і невистачало місця, приміщень, вона домоглася розподілу учнів на дві школи. Тож у місті Житомирі по Вільській вулиці з’явилися дві школи: №7 та №6. Директором жіночої середньої школи №7 стала відома партизанка Олена Миколаївна Сталюк. Під її керівництвом школа №7 ввійшла до числа кращих шкіл міста Житомира.

Після неї на деякий час директором стала Станкевич Людмила Григорівна, але, не витримавши перевірки вона залишила посаду.

У 1952 році школу очолила О.І. Кузнецова, яка продовжила розвивати досягнення школи. Ольга Іванівна була дуже суворою, слідкувала за дотриманням правил, цим і забезпечувався порядок у школі. Як розповідає Верховська С.Б. (випускниця 1961 року), у школі №7 навчалося багато дітей військових та простих робітників, що жили в цьому районі. Кожний день було по 5-6 уроків, які проводилися в старому приміщенні. На першому поверсі розміщувалися 1-ші класи та буфет. На 2-ому – кабінетизхімії, біології, директора та приміщення, яке уособлює спортивний та актовий зал. На 3-му – старші класи. Туалету в приміщенні не було, тільки на вулиці.

Стало відомо, що в ті часи музику в 7-й школі викладав Борис Тен, видатний письменник Полісся. Під час його уроків учні могли бігати, розмовляти. А він настільки був добрий, що ніколи на них не кричав. Бувало викличе учня, який старається, а він йому співає… Жаль, що музику учні вивчали лише в молодших класах.

У 1953 році в школі було вперше набрані класи зі спільним навчанням хлопчиків та дівчаток.

У 1956 році було зроблено капітальний ремонт школи, а через 2 роки вона здобула статус середньої. Із цього часу окрім знань учні здобували такі професії як продавець, токар, слюсар-електромонтажник тощо.

Педагогічний персонал був відмінний, наприклад, російську літературу викладала Коритова Євгенія Романівна. Вона складала посібники для учнів. Учителем російської мови була Пастухова, яка колись навчала Олега Кошевого, видатного комісара підпільної комсомольської організації “Молода Гвардія” під час Великої Вітчизняної війни, Героя Радянського Союзу, страченого фашистами. У школі Пастухова вела драмгурток, який показував учням школи різні постановки. Українську мову викладали в основному євреї, наприклад, Сара Давидівна Бозман. Біології навчала Крижегородська Олена Григорівна. В її класі було дуже багато рослин та морські свинки. На зиму вона віддавала морських свинок учням на відгодівлю.

На кожне свято або під час канікул у маленькому актовому залі організовували вечори поезії, на яких учні читали вірші, співали пісні.

Неможливо забути заслужену вчительку географії Раїсу Марківну Мишко. Вона об’їхала половину світу, тому на своїх уроках розповідала про місця, у яких була сама. Школа пишається своїми випускниками всіх років. Сама оповідачка стала бібліотекарем. Вадик Крючков навчався в Московському університеті одразу став ректором університету в Саратові. Леонід Шляпочник викладає в Московській гімназії. Та це ще не повний перелік людей, які закінчили нашу школу, і займають престижні посади. Школа була однією з найпрестижніших.

З 1963 по 1974 роки директором школи була Клавдія Петрівна Антонова, яка викладала історію. А з 1974 року її змінив Семен Петрович Ставчук, який пробув на цій посаді до 1981 року. У цей період у школі діяли різноманітні гуртки, факультативи з різних предметів. У літній період була організована цікава форма відпочинку.

З першого липня 1981 року і по сьогодні школу очолює висококваліфікований педагог, вчитель-методист, викладач фізики та математики Валентина Миколаївна Чубінська. Вона продовжує справу попередників, підвищує імідж школи.

У той час, коли Чубінська прийшла на свою посаду в місті було декілька шкіл із великою площею приміщень, у тому числі і наша школа. Вона складалася з ряду будівель, розміщених недалеко одна від одної, щоб не зірвати навчальний процес. На подвір’ї школи знаходилась невелика одноповерхова споруда, де навчалися учні початкових класів. У декількох метрах від цієї будівлі, якщо пройти через спортмайданчик, то можна побачити 2-поверхову споруду. На першому поверсі кабінети праці для хлопців і група продовженого для (див. додаток №2). Недалеко знаходився великий гарний сад, у якому росли яблука, груші, шовковиця, абрикоси та ін.

Біля споруди для першокласників розміщувалася червоно-жовте цегляне приміщення (додаток №1). Це й була стара школа. На першому поверсі знаходився буфет і маленький, погано оснащений спортзал. На 2-му поверсі – актовий зал і кабінетдиректора. Старші класи навчалися на 2-му та 3-му поверхах. У ті часи було поширено збирання учнями металолому та макулатури, тому на території школи стояв сарай, у якому зберігалася зібрана макулатура.

Серед тих, хто закінчив у цей період школу є видатна оперна співачка, яка виступає в Києві Ольга Микитенко.

У 1985 році по вулиці Карла Лібкнехта №79 розпочато будівництво нового приміщення 7-ї школи. На цьому місці поки що пустир, на якому розташувалися лише акуратні стопи будівельних матеріалів та височіє потужний кран. А рівно через рік і почнуться уроки. Це буде школа, яка відповідатиме найсучаснішим вимогам педагогічної науки – з кабінетами, навчальними класами, виробничими майстернями, спортзалом, їдальнею. Вести будівництво доручено одній із найкращих комплексних бригад будівельно-монтажного управління “Житомирпромбуд-5” тресту “Житомирпромбуд”, яку очолює Г.Ф. Добринін.

У 1986 році було збудовано нове приміщення школи, а через два роки реконструюють стару частину будинку. Ось уже більше 20 років учителі та учні працюють у хороших умовах.

З 1990 року школа №7 розпочала перехід із російської мови навчання на українську. У 1991 році було набрано 2 перших класи, діти яких повністю навчалися на українській мові. З 1991 року в школі організовано поглиблене вивчення інформатики з восьмого класу. З 2000 року вивчення інформатики впроваджено із другого класу. Запроваджена широка мережа факультативів із таких предметів як: інформатика, математика, фізика, історія, польська мова тощо. Вони ведуться з урахуванням побажань учнів та батьків. У 90-ті роки фактично завершилося формування матеріальної бази школи, створення кабінетів. Серед них “Лесина світлиця” (кабінет, де розповідається про Лесю Українку, вшановує цю постать), кабінети математики, інформатики, фізики, біології, хімії, географії, народознавства, допризивної підготовки, української літератури тощо. До речі, кабінети інформатики (завідувач Плечиста Н.Г.) та допризивної підготовки вважаються одними з найкращих умісті Житомирі. У початковій школі укомплектовані затишні класи-лабораторії, де створені всі умови для учнів. У школі також добре оснащений спортзал. Він став дуже великим у порівнянні з минулими спортивними приміщеннями нашої 7-ї школи.

Загальноосвітня школа №7 вже більш ніж шість років співпрацювала з Фінським університетом фінансів менеджменту та бізнесу. На базі школи були створені класи типу школа-вуз. Учні 10-11 класів, які бажали вчитися за цією програмою, за 2 роки проходили програму школи, а разом із тим закінчують 1-й курс університету.

Школа пишається своїми випускниками. З 1953 року 187 учнів , які закінчили школу, нагороджені медалями за відмінне навчання. З них 67% (125 учнів) – із золотою, а 33% (62 учня) – зі срібною. Щороку 12-14 учні школи №7 стають призерами міських, 5-6 – обласних предметних олімпіад. Є також призери Всеукраїнських олімпіад.

У 2001-2002 навчальному році 28 учнів класів школа-вуз стали учасниками II Всеукраїнської науково-практичної конференції МАН України. 13 із них посіли призові місця, 15 – нагороджені грамотами. Зокрема, Олег Колпаков зайняв 1 місце в міському конкурсі МАН з інформатики в тому ж навчальному році. У цьому навчальному році учень 11-Є класу Юрій Желіховський взяв III місце в міському конкурсі-захисті робіт МАН України із психології.

Результативною є участь школи в різного роду конкурсах творчих робіт. Так Віталій Домалевський у 1994 році розробив навчальну програму з інформатики “Літерні величини” і зайняв на обласному конкурсі II місце, а Михайло Ходорєв за розроблену ним економічну гру “Біржа” на тому ж конкурсі отримав І місце.

Гордістю школи є її випускники, серед них Василь Мусійович Гопник – герой Радянського Союзу, який під час війни виконав 122 бойових вильоти. За бойові заслуги нагороджений багатьма орденами та медалями.

Вихованець школи Михайло Броніславович Краснощоков загинув в одному з боїв у серпні 1943 року.

Єфим Винокур (додаток 3) у 1937 році закінчив школу №7 із золотою медаллю. Вступив до Ленінградського судноплавного інституту, який закінчив у 1941. Добровольцем пішов на війну, загинув, захищаючи Москву.

Ісак Йосипович Бройде (додаток 4) після закінчення коли вступив до Житомирського педагогічного інституту. Успішно закінчив його, працюючи директором Чернівецької школи. Добровольцем пішов на фронт і загинув, захищаючи Київ у вересні 1941.

Серед випускників школи є й науковці: М.О. Приходько – доктор медичних наук, Ю.В. Карабанов – кандидат біологічних

наук, М.В. Порфірійович – науковий співробітник науково-дослідного інституту лісового господарства.

Деякі учні-випускники нашої школи реалізують свої знання вдалині від дому в інших країнах, працюючи за кордоном. Нині стали підприємцями, робітниками. Про долі багатьох невідомо нічого. Але можна з упевненістю сказати, що більшість випускників стала просто порядними людьми й гідними громадянами.

На 2003 рік у школі навчалося 1701 учень і працювало 115 учителів, з яких 109 мають вищу освіту, а 6 – середню-спеціальну. З них 34 вчителя І категорії, 32-вищої, 7 – старших учителів, 9 – вчителів-методистів. Крім того, 10 відмінників освіти України (серед них Чубінська – директор, заступники директора з навчально-виховної роботи О.І. Мирна і Г.І.Попова). Щороку вчителі школи беруть участь у конкурсах ! “Учитель року”. Переможцем обласного конкурсу стала учитель географії О.А. Гуменюк, лауреатами – учитель інформатики Н.Г. Плечиста, учитель біології Т.В. Коробчук.

Багато відомих учителів працювало в Житомирській школі №7: заслужений учитель УРСР Н.В. Іванова, видатний художник О.Г. Канцеров, кращий хімік О.К. Крижегорська, математик М.Г. Місяць, відмінники освіти України: І.Г. Кауман, М.Л. Маргуліс, Р.І.Еренбург.

Більше 30 років працюють у школі О.Г. Мирна, Р.П. Король. Тому й не дивно, що в школі №7 багато вчителів-майстрів своєї слави: Л.Р. Щербаченко, В.Ю. Юхимович, Н.П. Солодкова, О.М. Александрова, СП. Мартинюк, О.Ф. Степанович, Н.Г. Плечиста, М.В. Макарчук, Л.А. Крижевський, Л.М. Суравцева, Л.М. Долганова та інші.

Отже, 7-ма школа пройшла важкий шлях розвитку, від маленької, погано оснащеної до тієї, яку ми маємо сьогодні. До речі, у 2006 році вона вважається найкращою школою Житомира. За деякими архівними даними їй була дана назва 7-ма трудшкола ім. Горького.

З опитування учнів 9-х класів з’ясовано: в “Б” класі 31% батьків навчалися в нашій школі, з “В” класі – 14% батьків-випускників знову віддали своїх дітей до 7-ї школи. У ” Г” – 32%

Більше ЗО років працюють у школі О.Г. Мирна, Р.П. Король. Тому й не дивно, що в школі №7 багато вчителів-майстрів своєї слави: Л.Р. Щербаченко, В.Ю. Юхимович, Н.П. Солодкова, О.М. Александрова, СП. Мартинюк, О.Ф. Степанович, Н.Г. Плечиста, М.В. Макарчук, Л.А. Крижевський, Л.М. Суравцева, Л.М. Долганова та інші.

Отже, 7-ма школа пройшла важкий шлях розвитку, від маленької, погано оснащеної до тієї, яку ми маємо сьогодні. До речі, у 2006 році вона вважається найкращою школою Житомира. За деякими архівними даними їй була дана назва 7-ма трудшкола ім. Горького.

З опитування учнів 9-х класів з’ясовано: в “Б” класі 31% батьків навчалися в нашій школі, з “В” класі – 14% батьків-випускників знову віддали своїх дітей до 7-ї школи. У “Г” – 32% батьків, задовольнившись рівнем освіти, знову привели своїх дітей.

Загальноосвітня школа №7 працює за державними освітніми програмами.

На даний момент в нашій школі навчається 1064 учнів, працює 121 людина, 38 класів,  64 приміщення. Також  створено 4 інклюзивні класи.

 

 

Література:

1 М. Самійленко. Герой у рідній школі // Радянська Житомирщина- 1967 р. – 14 березня.

2 В.Сороход. Разом із Нестеровим у небі // Радянська Житомирщина- 1968р. – 21 січня.

3 Школи рідного краю. Житомир 2001 – с 317-318.

4 Книги наказів з 1949 по 1991 рр. по загальноосвітній школи №7 м. Житомира.

5 Шкільні альбоми загальноосвітньої школи №7, починаючи з 1953 року.

6 Записи з історії школи №7 директора В.М. Нубійської.

7 Усні свідчення заступника директора школи №7 із навчально-виховної роботи О.І Мирної.

8 Будується ще одна школа (фоторепортаж) // Радянська Житомирщина – 1985 р. – 2 вересня.

9 Усні свідчення випускниці 1981 року Нестерчук Олени Володимирівни, працівника обласного Управління Статистики.

10 Усні свідчення випускниці 1981 року Верховської Світлани Борисівни, працівника обласної наукової бібліотеки.

11 Усні свідчення випускника 1985 року Нестерчука Олександра Васильовича.

12 Архівний фонд 280, опис 1, справа 42.

error: Content is protected !!